На жаль звернення з питань усунення перешкод у спілкуванні й вихованні дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини стають все частішими.

Фахівці безоплатної правової допомоги роз’яснили, що місце проживання дитини визначається за спільною згодою батьків, що цілком узгоджується з нормами ч.1 ст. 160 СК України. Якщо не вдається вирішити питання, щодо участі у вихованні батька дитини, то необхідно звернутися до органу опіки та піклування із заявою про визначення порядку його участі у вихованні та спілкуванні із дитиною, додавши до неї такі документи: заяву; копію паспорта; довідку з місця реєстрації (проживання); копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності); копію свідоцтва про народження дитини.

Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Після з’ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.

Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей.

Відповідно до ст. 159 Сімейного Кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Нормами ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За нормами ч.2 ст. 159 Сімейного Кодексу України, під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Частиною 2 ст.141 Сімейного Кодексу України встановлено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

За нормами ст. 153 Сімейного Кодексу України,  мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Вирішення батьками питань щодо виховання дитини врегульовано ст. 157 Сімейного Кодексу України, нормами якої передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

 

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Нормами ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлюється право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.